Виставка "Родина Кочубеїв".

Родина Кочубеїв велика та впливова, їх родове дерево, що зформували науковці НІКЗ «Гетьманська столиця» та завідуюча відділом «Будинок-музей Генерального судді В.Кочубея» Дробязко Наталія Василівна, нараховує більше ста представників. Найперше рід прославив генеральний суддя – Василь Леонтійович Кочубей. Його портрет експонується під №16, художник В.Залізний, 2006 рік. В.Кочубей народився близько 1640 року. Його дружиною була донька полтавського полковника Федора Жученка – Любов Федорівна.

В сім’ї Любові Федорівни та Василя Леонтійовича народилися два сини та чотири доньки.

Донька Ганна вийшла заміж за Івана Павловича Обідовського (1676 – 1701 рр.) племінника гетьмана І.Мазепи.

Катерина – одружена з Рабеленком, в історичних матеріалах це подружжя описане мало.

Параска Василівна (р.н. невідомий – 1726 р.) вийшла заміж за Семена Сулиму, бунчукового товариша, пізніше він стає переяславським полковником. Їх донька Палагея виходить заміж за ніжинського полковника, генерал-майора Петра Разумовського, племінника останнього гетьмана України.

Більше всього відомий нам рід Кочубеїв від сина Василя Леонтійовича, Василя Васильовича (бл. 1680 – 1743 рр.) Народився близько1680 р. отримавши освіту, стає на службу до козацького війська та піднімається по службовій сходинці. В 1726 р. отримав звання полковника, одружився з донькою миргородського полковника Д.Апостола, Марфою, прожив в родовому маєтку Диканьці. Але цей шлюб тривав недовго з невідомих причин дружина помирає і Василь Васильович залишається вдівцем. Його друге одруження відбувається досить романтично. Виконуючи роль свата для свого знайомого, полтавського сотника, він відвідує церковного старосту в м. Полтаві, де знайомиться з його донькою Марфою Янович. Дівчина була настільки гарною, що Кочубей закохався в неї з першого погляду, і не вагаючись засватав її для себе. За твердженням Г.П. Милорадовича в цій подружній парі народилося до двадцяти дітей, але віднайти відомості про всіх допоки не вдалося. На виставці під №14 представлений портрет подружжя Кочубеїв Василя та Марфи. Художник Б.Сердюк. 2006 р.

Наймолодша донька Кочубеїв – Мотря, стала коханою самого гетьмана І.Мазепи. Їх таємні побачення відбувалися на території парку «Кочубеївський» під розлогим старим дубом. Дупло цього могутнього красеня слугувало поштовою скринькою взаємних листівок Мотрі та І.Мазепи. До наших часів у Архіві зовнішньої політики Російської імперії в Москві збереглися копії текстів листів з їхньої переписки, перший датується 1704 роком, подальші близько того часу, всього їх дванадцять. На виставці представлені копії листів під №4. Але незважаючи на такі щирі почуття, цих двох закоханих людей батьки Мотрі були проти їх стосунків. Дівчину, щоб вона не могла ходити на побачення до коханого, навіть зачиняли в батьківському будинку. Причин було декілька, найперша – це релігійна, адже дівчина була хрещеницею гетьмана, друга причина – велика різниця у віці, Мотрі на той час було 16, а гетьману І.Мазепі близько 65 років, історію кохання розкривають виставкові матеріали під №5-11.

Ця пригода поглибила прірву в стосунках між родиною генерального судді та гетьманом, а також стара жадоба до гетьманства, і політичні розходження спонукали генерального суддю до виступу. Восени 1707 року він разом зі свої родичем Іваном Іскрою доносять в Москву звинувачуючи гетьмана у зраді. Копія доносу №17 представлена на виставці. Петро І не повірив доносу. В результаті змовників скарали на смерть. 14 липня 1708 року в козацькому таборі під Борщагівкою (поблизу Білої Церкви на Вінничині). Ці події відображені на картині під №1 «Кочубея карають на смерть» з книги «Історія України-Русі» М.Аркаса. 1908 р. Члени сімей страчених зазнали репресій, майно конфіскували та після злуки гетьмана з Карлом ХІІ реабілітовані.

Найбільш відомою постаттю з родини Кочубеїв є правнук генерального судді – Віктор Павлович Кочубей (1768 – 1834 рр.) Народився в 1868 р, отримав освіту, з 1784 р. виконував дипломатичні місії, а в 1798 р. призначений членом колегії іноземних справ із званням віце-канцлер, в 1799 р. «возведен в графское достоїнство». При імператорстві Павла І потрапляє в немилість і йде у відставку. За Олександра І, він знову відіграє важливу роль в управлінні державою. В 1802 році граф Віктор Кочубей був призначений першим міністром внутрішніх справ і займав цю посаду до 1807 року, а потім з 1819 по 1823 рік знову працює націй посаді. В 1831 році «возведен в княжеское достоїнство», в 1834 р. – державний канцлер внутрішніх справ. Його вважали найрозумнішою людиною Росії. Помер влітку 1834 року. Похований в церкві Святого духу Олександро-Невської Лаври в Петербурзі. На виставці під №13 представлений його портрет художника В.Орлова, 2006 рік.

Дружиною Віктора Павловича була Марія Василівна Васильчикова (1779 – 1844 рр.) онука останнього гетьмана України К.Разумовського. Подружжя неодноразово відвідувало Батурин.

Представники родини Кочубеїв, спілкувалися з видатними політичними та культурними дічами свого часу. Зокрема відомо про дружбу Василя Васильовича Кочубея (1829 – 1878 рр.) та Василя Васильовича Тарновського (1838 – 1899 рр.). В.В.Кочубей відвідував Качанівку і навіть подарував В.В.Тарновському чорнильницю свого предка, генерального судді В.Кочубея. Яка нині зберігається в колекції Чернігівського обласного історичного музею ім..В.В.Тарновського. На виставці під №18 представленя копія чорнильниці за поясного – каламару XVII - початку XVIII століття.

НІКЗ Качанівка, НИКЗ Качановка, сайт Качановка, палац Качанівка, заповідник Качанівка, заповедник Качановка, Тарновський, Буренко, kachanovka, Черниговской области, Ичнянского района