Всі публікації.

Костомаров

- батько української історичної науки -

До 120 річчя від дня смерті.

Серед багатьох визначних діячів науки, культури і мистецтва, які відвідали нашу Ічнянську землю, визначне місце посідає відомий історик, етнограф, публіцист, письменник, критик Микола Іванович Костомаров (1817-1885), який став батьком української історичної науки. Його вклад у розвиток історичної думки є досить значним. Цей доробок включає в себе ряд об’ємних монографій, велику кількість статей розвідок. Слід також зазначити, що теми його історичних робіт торкались як української так і російської історій, що говорить про широке поле діяльності цього вченого.

Народився майбутній видатний діяч 16 травня (4 ст. ст.) 1817 року в селі Юрасівка, Острогозького повіту Воронежзької губернії. З’явився малий Миколка ще до шлюбу від матері-кріпачки. Батьком його був місцевий поміщик. Через три місяці після народження немовляти батьки взяли офіційний шлюб і мати отримала відпускну, натомість син залишався бути кріпаком і юридично продовжував бути власністю свого батька. Та відчув він це лише через одинадцять років, повернувшись влітку 1828 року до батьків додому на канікули після року навчання в Московському пансіоні. Саме цього літа батько був убитий власними бунтівними кріпаками. Всиновити Миколу він не встиг, і це використали родичі по батьковій лінії, щоб ціною свободи хлопчикові забрати собі батьківській маєток. Мати мусила погодитись. Отримавши відпускну, Миколка закінчує Воронежську гімназію і вступає в 1833 році до Харківського університету на історико-філологічний факультет.

Харків, з часу заснування в 1805 році університету, набув значення найбільшого культурного осередку на Лівобережній Україні. Навчаючись, М.Костомаров відчув сильний потяг до вивчення історії, що й визначило його майбутнє. В1837 році він отримує ступінь кандидата і вступає на військову службу до Кінбурнського драгунського полку, де вивчає старий козацький архів, і саме тут він розуміє, що його покликання - історія. Тому М.Костомаров залишає військову службу і повертається до Харківського університету і починає активно займатися історичною наукою. Свою увагу М.І.Костомаров звертає на вивчення соціально-економічної грані історії , що було новим для тогочасної історичної науки. З цього часу Костомаров започатковує тісні зв’язки з такими відомими культурними діячами як Срезн Квітка-Основ’яненко, Метлинський та ін.. Спілкування з цими відомими людьми сприяло перетворенню цього історика на активного громадського діяча. Витримавши в 1840 році екзамен екзамен на магістра, Микола Іванович отримує право на викладацьку діяльність.

В 1845 році отримав посаду в І-й Київській гімназії, а в 1846 році - ад’юнкт-професор російської історії в Київському університеті. В Києві Костомаров зближується з українською громадою в особі таких діячів : Т.Шевченко, М.Гулаком, В.Бєлозерським, О.Маркевичем. П.Кулішем та ін.. Він, спілкуючись з цими діячами, буваючи в досить ліберальних колах, відвідуючи літературні вечори, починає усвідомлювати всю хибу кріпосної системи в Російський імперії і всього, що з нею пов’язано. В цей час Микола Костомаров знайомиться з Василем Васильовичем Тарновським (старшим), майбутнім власником Качанівської садиби. В своїх поглядах В.Тарновський (старший) був затятим борцем за повалення кріпосної системи. Спільність поглядів сприяла тому, що Микола Костомаров добре знав всю родину Тарновських і фактично протягом всього життя не поривав цих дружніх відносин. В 1846 році на базі української громади міста Києва було створено підпільну організацію Кирило-Мефодіївське товариство, яке стояло за рівноправну федерацію всіх слов’янських земель. Автором програмного документу під назвою "Книга буття українського народу" був М.Костомаровим. Проте проіснувала ця організація не довго і вже в 1847 році кирило-мефодієвців було викрито, і Костомарова було заслано до Саратова. По справі Кирило-Мефодіївського товариства проходив і Василь Васильович Тарновський (старший), але заступництво "високих" друзів позбавило його участі Костомарова.

Перебуваючи в засланні, Микола Іванович, незважаючи на сурову заборону займатися науковою діяльністю, продовжує працювати. Із неволі вченого врятувала зміна монархів в Росії. Новий імператор Олександр ІІ в знак приходу до влади проводить амністію політичних в’язнів. Звільнений М.Костомаров їде до Петербургу, де видає свої наукові наробки напрацьовані протягом дев’яти років неволі. В світ виходять праці "Богдан Хмельницький", "Степан Разін", "Мазепа" та ін., що роблять Миколу Івановича Костомарова визнаним істориком.

В 1859 р. вчений отримує запрошення викладати в Петербурзькому університеті. Проте вже в 1861 р. почалися студентські заворушення, спрямовані проти антидемократичних урядових заходів університетських порядків, і М.Костомаров пішов у відставку, сконцентрувавшись на науковій роботі. З цього часу Микола Іванович стає ніби "хрещеним батьком" для молодих істориків. За порадою приїздив до М.Костомарова в Петербург і молодий на той час історик Дмитро Яворницький при написанні "Історії запорозьких козаків". "Хрещений батько" не тільки порадив з’їздити по козацьким місцях, а й познайомив молодого Яворницького з сином вище названого Василя Тарновського (старшого), з Василем Васильовичем Тарновським (молодшим), відомим меценатом. Завдяки його матеріальній підтримці світ побачила книга "Історія запорозьких козаків", яка принесла Яворницькому славу визнаного історика.

Стосунки між самим М.Костомаровим та В.Тарновським (молодшим) носили дружній і професійний характер. Дружніми вони були тому, що М.Костомаров знав Василя Васильовича (молодшого) ще дитиною, а професійні стосунки склались на грунті спільного захоплення історією України. Справа в тому, що В.Тарновський (молодший) мав в своєму родовому маєтку в Качанівці велику колекцію українських старожитностей на поповнення якої не шкодував а ні сил, а ні грошей. М.Костомаров, будучи істориком, цікавився речами з цієї колекції, і надавав Василю Васильовичу (молодшому) значну допомогу в комплектуванні даної колекції. Ці стосунки, як дружні так і професійні, неодноразово приводили Миколу Івановича Костомарова до Качанівської садиби, яку він називав: "Вирієм, куди злітається різне українське вчене, художнє та письменне птаство". Бо це був куточок, який в той чи інший час відвідували такі визначні діячі: Т.Шевченко, М.Глінка, В.Штернберг, П.Куліш та багато ін.. Бував М.Костомаров в Качанівці неодноразово, бо жив неподалік – в селі Дідвцях на Прилуччині. Його автограф датований 1 серпнем 1881 р. з такими словами : "Николай Костомаров посейщал восхититєльную Качановку 1 августа 1881 года ровно через 200 лет в годовщину кончины знаменитого запорожского кошевого атамана Ивана Сирка" – зберігся в альбомі для гостей Качанівської садиби. Саме в Качанівці був написаний один з останніх портретів Миколи Івановича талановитим художником-передвижником Костянтином Маковським. В самому качанівському маєтку довгий час зберігався ослін, на якому любив відпочивати М.Костомаров.

Помер видатний історик 19 квітня 1885 року і похований на Волковому кладовищі в Києві.

Насамкінець, слід зазначити, що у фондах Національного історико-культурного заповідника "Качанівка" знаходиться багато досить рідкісних прижиттєвих видань вченого, які в річницю йог смерті мовчазно вшановують пам’ять видатного історика.

Старший науковий співробітник НІКЗ “Качанівка” Шевченко Тарас Михайлович.

НІКЗ Качанівка, НИКЗ Качановка, сайт Качановка, палац Качанівка, заповідник Качанівка, заповедник Качановка, Тарновський, Буренко, kachanovka, Черниговской области, Ичнянского района